Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь І завжди з нами,як риба в воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих.Нема його ніде від того, що воно скрізь.
Воно схоже до сонячного сяйва-відхили лише вхід у душу свою.
Г.С. Сковорода 
Григорій Савич Сковорода-це ім’я знають в Україні всі-воно давно стало символом мудрості на українській землі. Коли кажемо Григорій Сковорода, у голову приходить: мандрівник, мудрець, байкар, поет. При цьому імені згадується: дорога, бідна, але мудра людина, химерна закручена мова і тужлива мелодія, котра супроводжує строфи його віршів. Одні з нас знають про нього більше, інші мають уявлення, і тільки дехто може похвалитися, що твори Г. Сковороди прочитав ґрунтовно з початку до кінця.
Треба сказати, що до постаті Г.Сковороди ще й досі прикуто увагу вчених. Чому він вабить просто мислячих людей? А тому, що він зумів сказати щось вічно цікаве, сокровенне, те що, залишається міжчассі, не старіючи й не бліднучи. Григорій Сковорода сказав про світ та людину щось таке, чого не сказали інші, учив людину жити так, як не вчили інші, а найголовніше-сам жив так, як вчив. Хто з митців не прагнув прозирнути в таємницю Григорія Сковороди-розгадати його, можливо, й не підозрюючи, що мають справу саме з тим випадком, коли сама сутність людини становить найбільшу загадку? Скромний старчик у простій одежі, людина без власного дому, майно якого ховалось у торбині, освітив розумом не тільки свою епоху, але й перелив своє світло у віки наступні.
Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня (22 листопада) 1722р. у с. Чорнухи, на Полтавщині, в родині малоземельних селян з козаків. Був він першою дитиною у сім’ї. Спочатку вчився у дяка, який жалував хлопця за незвичайний голос, підготував його до вступу в академію. На шістнадцятому році життя Григорій Сковорода став студентом Києво-Могилянської академії. Після закінчення академії в 1750 році Сковорода поїхав за кордон у почеті генерал-майора Вищневського і три роки мандрує Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідує Братиславу. Слухає лекції в університетах, працює в бібліотеках. Добре володіючи латинською та німецькою мовами, розуміючи також старогрецьку мову, він там знайомився з вченими, розширював свої знання з різних галузей науки, цікавлячись разом з тим життям людей різних станів. В 1753 році письменник повернувся на Україну. Шукаючи роботу, яка б його матеріально забезпечувала, сковорода погодився на посаду викладача теорії поезії (так званої «піїтики») в Переясловському колегіумі. Він написав підручник з піїтики («Разсужденіе о поезії и руководство к искусству оной»), який до нас не дійшов, але цілком вірогідно, що зміст його суперечив схоластичному характеру цієї дисципліни. Ректор колегіуму — переяславський епіскоп,-незадоволений нововведеннями Сковороди, вимагав повернення до старих норм. Після сутички з епіскопом Сковороду було звільнено з посади. Деякий час він мандрував по Україні, іноді затримуючись у свої друзів або проживаючи в маєтках поміщиків, як домашній вчитель. Сковороді пропонували йти в ченці, спокушали його перспективами блискучої церковної кар’єри, але він відмовлявся. «Ах, преподобные!-відповів Сковорода,-я столботворенія умножать собою не хочу, довільно и Вас столбов неотесанных во храме божіем». В 1759 році його запрошують викладачем до Харківського колегіуму. Проживаючи в Харкові, Сковорода звертав на себе увагу громадськості своєю безкорисливістю, простотою життя, своєрідність і прямотою, з якою висловлював свої міркування. Все це віддаляло його від панівних верств. У педагогічній роботі Сковороди знову виникли ті ж непорозуміння, що й у Переяславі. Він склав для своїх учнів підручник з питань моралі під назвою «Начальная дверь ко христіанскому добронравію» (1766). Церковники були обурені світським характером цієї праці. Сковорода залишив викладацьку діяльність і вже не повертався до неї.
Своєрідне життя, багатогранність обдаровання, непідкупна чесність, особливий скептицизм стали причиною того, що Сковорода невдовзі став знаною людиною в Харкові і серед людей з високим становище, і серед простолюду. Користуючись прихильністю місцевого губернатора, Сковорода міг би здобути собі надійне становище, як чиновник, але він був далекий від цього: тепер він з особливою пристрастю займався музикою та співом, грає на скрипці, флейті, траверсі, бандурі, гуслях, сопілці. В грі на сопілці він досяг не тільки артистизму, а навіть віртуозності.
Переконаний у тому, що щастя людини полягає не в матеріальних благах і почестях, не в грошах, землі, не в розкоші, а в пізнанні людиною власної природи і у виборі діяльності, яка цій природі відповідає, Сковорода обрав для себе життя незалежного мандрівника вчителя. Мандруючи від села до села, він невтомно проповідував свої ідеї. Якщо траплялося йому гостювати чи то в поміщицьких маєтках, чи то в куренях пасічників, він ніколи не користувався послугами інших. Треба зазначити, що у Сковороди проявлялися й риси аскета: їв він лише увечері, коли зайде сонце, вживав виключно овочі та молочні страви, м’яса та риби взагалі не їв, спав лише чотири години на добу, вставав по схід сонця, лягав опівночі й при цьому завжди був веселий, бадьорий, рухливий, помірний, добродушний, балакучий.
Сковорода був для свого часу людиною, енциклопедично освіченою. Він був добре обізнаний з античною філософією. Сковорода користувався надзвичайною популярністю у свій час. Літературна спадщина Григорія Савича Сковороди порівняно невелика. Вона представлена збіркою «Сад божественних пісень», куди увійшли 30 пісень, та збірки «Басни Харковскіе». Найбільшу цінність становлять пісні та байки, написані прозою. За своє життя Сковороді не довелося побачити жодного свого твору надрукованим. Більш-менш повне видання творів Сковороди з’явилося лише у 1894 році, коли відзначалося сторіччя з дня смерті.
Смерть свою філософ передбачив. У 72 роки пішки пройшов він триста верст до Орловщини, де жив його учень та приятель Михайло Ковалинський, щоб передати свої рукописи. Філософ викопав собі могилу, чисто вимився, переодягся…і помер. Сталося це 9 листопада 1794 року. Перед смертю Сковорода заповів написати на хресті: «Світ ловив мене, але не спіймав». Щиросердий, безкорисливий, добрий, справедливий, незалежний, поет і артист у душі і в дійсності, мислитель, мораліст, Григорій Савич Сковорода жив більше для людей, аніж для себе, він казав людям правду в вічі і помер, зовсім не нарікаючи на своє страдницьке життя. 
Історія селища Високий нерозривно пов’язана з іменем Г.С. Сковороди. У нинішніх адміністративних межах Високого розташована криниця, біля якої у свій час любив відпочивати «мандрівник філософ» Григорій Сковорода. «Сковородинівська криниця» отримала статус гідрологічної пам’ятника державного значення, біля неї в оточенні заповідної природи в 1959 році відкрито кемпінг, на території якого в 1955 році встановлено пам’ятник на честь українського філософа-просвітителя Г.С. Сковороди. У 70-ті роки 18 століття Григорій Сковорода гостював у свого учня по Харківському колегіуму, бабаївського священика Якова Правицького, який разом із місцевим поміщиком П.А. Щербініним завжди підтримували філософа в його нелегкому житті. Саме в цих мальовничих місцях Г.С. Сковорода написав, як він казав, півдесятка байок. 
Жебонить i жебонить струмочок, співає свою дзвінку пісню, i так щодня, щороку, уже століттями. А довела нас сюди, у Бабаївський ліс, у це зелене затишне урочище, свята, незабутня стежина – Сковороди. У листі до Афанасія Панкова 1774 року філософ писав: «Любезний друг! В седьмом десятке нынешнего века, отстав от учительской должности и уединясь в лежащих около Харькова лесах, полях, садах, селах, деревнях и пчельниках, обучал я себя добродетели и поучался Библии, притом, благопристойными игрушками забавлялся, написал полтора десятка басен. А сего года, в селе Бабаях, умножил оные до половины«.
Слухаючи чарiвне жебонiння джерела, уявляєш, що ось саме тут, поруч, мабуть, на оцiй зваленiй деревинi сидiв, думав, творив наш єдиний український фiлософ, видатний мислитель Г. С. Сковорода, даючи відповіді на вічні питання, які завжди хвилювали i хвилюють людство: у чому суть життя, як пізнати самого себе, як виховати людину. Саме це джерельце допомагає зберегти нам людську гідність i право називатись Людиною, адже свого часу Сковорода, працюючи над своїми творами біля Холодної криниці , зазначив: «Materia deterna» — «Матерія вічна», i не зводив очей iз води, що текла iз надр земних. 
Є у кожного народу найзаповiтнiшi, найсвятiшi iсторичнi місця i серед них це місце — джерело Г. С. Сковороди. У найскрутнiшi часи нашого життя ми завжди звертаємось до вічних цінностей. Ми приходимо, а після нас, інші прийдуть, бо пам’ять народна невмируща, до Сковородинiвської криниці — хто просто напитись кришталево чистої, води, а хто — подумати про своє буття, про своє призначення у цьому свiтi. Джерельна вода, прозора й холодна, пробиваючись із таємничих глибин землі ніби вимагає від того, хто причастився до неї, бути чистим помислами і добрими справами. 
Звичайно, за такий довгий час змінили свій вигляд стежки, якими ходив Сковорода. Але природа сама зберігає те, про що нам треба пам’ятати. Григорій Сковорода своє етичне вчення спрямував на практичні поради, які вкажуть людині шлях до щастя. Сковорода мав своєрідний розум: його бентежило те, що для тисяч інших людей було буденним і звичайним. Йому хотілося прочитати книгу буття, розгадати сенс людських вчинків, заглянути в людську душу. І ідучи «стежкою Сковороди» починаєш замислюватися: «А що таке щастя?». Насамперед, щастя для кожного-це щось най
приємніше, найкраще в житті. Напевно ніхто на вважає за щастя якусь неприємну, болючу гидотну. І щастя, очевидно, для величезної більшості людей полягає в тому, чого вони не мають. Більшості, щастя розуміється в грошах. Вони вважають, що щастя-в багатстві-виграти мільйон у лотерею, знайти портфель з мільйонами, дістати мільйонну спадщину. Іншим багатьом щастя розуміється в здоров’ї, кому у славі, кому у коханні, любові, кому у радості материнства. Скільки людей-стільки й понять щастя. Мабуть кожен у дитинстві не раз чув, як люди говорили: «щастя». А що таке щастя! — питалися Ви у батьків. І багато батьків не знають, як пояснити малій дитячій голівці це дивне слово «щастя». Можна ще багато наводити філософських роздумів про людське щастя, але на думку спадають слова Сковороди: «Щастя людське не треба шукати за морем: воно в самій людині». Бути щасливою людиною-це значить володіти щастям. А що таке щастя? Щастя-це почуття повного задоволення. З цього виходить, що щастя-це стан людини. Будь-яка людина гідна щастя. 
Кожна людина уявляє його по різному. Але щастя залишається щастям і його вистачить на всіх. Сковорода вважав, що щастя людини полягає в тому, щоб пізнати в собі власні здібності, відповідно до них побудувати своє життя. Тобто постійне шукання істини, вказує шлях до щастя, навіть більше-воно саме є щастя. Так нап’ємося ж і ми води з життєдайного джерела, яке надає нових сил. Припадемо ж до цього святого джерела, щоб почерпнути сили, віру, наснагу терпіння, щиру любов один до одного. Почуймо голос через століття: «Зробимо світ кращий, сотворімо день веселіший…». А для кого щастя все ж таки полягає в матеріальних цінностях, у грошах, хай має побільше банкнот номіналом 500 гривень, на аверсі яких зображено Григорія Сковороду. Так будьмо всі щасливі, як заповів нам Г.С. Сковорода. Життя дається людині тільки раз…
Свежие комментарии