Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Розповіді А. П. Чехова сповнені не тільки тонкого гумору, а й гострої іронії. Читаючи їх, ми часто сміємося над тим, з чим стикаємося в повсякденному житті, але не звертаємо на це увагу — настільки звичайними стали хитрість і лестощі, брехня і пристосуванство.
В оповіданні «Хамелеон» смішним мені здається все — починаючи з кумедних характерних прізвищ (Очумелов, Хрюкін) і закінчуючи сюжетом. Дійсно смішно, як в залежності від того, генеральська собака чи ні, змінюється погляд поліцейського наглядача на те, що відбувається. Якщо щеня невідомий, то він — скажена собака, «бродячий худобу», «підлість одна», яку слід негайно знищити. Належність генералу перетворює цуценя в «ніжну тварюка», «Цуцик отакого», «спритну собачку». Точно так само неоднозначно положення потерпілого від зубів щеняти Хрюкина: то він незаслужено скривджений, якому Очумелов радить «справи цього так не залишати», то перетворюється в «он якого здоровілу», брехуна, «свиню», «бовдура». Очумелов так боїться не «промазати» зі своїм рішенням, що від напруги його кидає то в жар, то в холод. Знімаючи і надягаючи пальто, він постає перед нами в ще більш комічному вигляді.
Так, в оповіданні багато кумедних поворотів. І все ж, якщо задуматися, то смішне виявиться сумним і навіть страшним. Адже якщо підлабузники і чіноугоднікі будуть вирішувати важливі питання, справа навряд чи зрушить з мертвої точки, тому що їм невідомі слова «честь», «справедливість» і «закон».
Свежие комментарии